«Справжні герої – України сини»
Плине час, йдуть у вічність ветерани війни із фашистськими загарбниками. Все далі грізні і важкі роки Другої світової, але не згасає пам’ять про тих, хто не шкодував свого життя заради Перемоги.
Чи думали ветерани, що після років спокою і відбудови рідної землі, довгожданий, вистражданий, оплачений найвищою ціною – ціною людського життя, мир, який, здавалось би, назавжди прийшов на рідну землю, у 21 сторіччі буде порушено знову. Війна на сході перевернула з ніг на голову непохитну раніше думку про два братні народи: українців та росіян.
Нині онуки тих, хто воювали пліч-о-пліч у роки ІІ світової війни, беруть участь у збройному протистоянні у Донецькій та Луганській областях. Знову там лунають постріли гармат, ведуться танкові атаки та розвідувальні операції… знову проливається кров, плачуть вдови, пригортаючи осиротілих дітей.
Крізь століття окупації, незважаючи на сувору заборону владу, репресії та всеохоплюючу пропаганду, дійшов до нашого часу образ українського воїна. Сміливі, горді, завжди готові стати на захист рідної України – такими народ зображав своїх захисників. І які б нещастя не випадали людям, який би ворог не ступав на українську землю, народ завжди міг надіятися на хлопців, що неодмінно «вступлять з ворогами в тан, аби визволити братів-українців з ворожих кайдан», – як співається у знаменитій маршевій пісні Січових Стрільців.
Колами фронтового пекла
Наш навчальний заклад сьогодні уславлює одинадцятох випускників, які сьогодні стали «воїнами світла», учасниками АТО.
Серед них – Василь Соколовський – наш український кіборг. Василь нещодавно приходів у гімназію на зустріч випускників. Те, що він пережив, - це подвиг.
Оборона, за якою стежили мільйони, смуга землі, в яку вгризалися сотні бійців, десятки потужних атак героїв, а скільки їх не повернеться додому... Легенда про кіборгів – такою ми запам’ятали оборону Донецького аеропорту, такою вона увійде в історію. Епопея оборони тривала 242 дні. Це більше, ніж оборона Сталінграда і Москви у роки Великої Вітчизняної війни. Це більше, ніж іноді триває ціла війна.
Василь Соколовський бачив останні дні Донецького аеропорту, бо вийшов звідси 21 січня. Розповідає, що коли йшов воювати добровольцем, готував себе морально і фізично до жахів війни, втім те, що пережив, тримаючи оборону терміналу, в голові не вкладається.
Василю лише 34 роки, закінчив Млинівську гуманітарну гімназію. З дитинства мріяв про військову службу, але чомусь не складалося. Вступив до РДГУ, але коли зрозумів, що вчителем все одно не стане, покинув лекційні аудиторії і пішов здійснювати свою мрію.
У 2002-2004 роках служив в аеромобільних десантних військах у Польщі, пізніше у Львові. Певний час працював у «Беркуті», згодом в охоронній стуктурі. Коли розпочалися воєнні дії на Сході, пішов добровольцем. Військкомат, повістка, пересильний пункт, Яворівський полігон, 80-а аеромобільна бригада, яка потрапила на стратегічний об’єкт. З 5 по 21 січня Василь воював в аеропорту.
Якщо хтось колись описуватиме пекло, нехай візьме до уваги наші розповіді, – каже боєць, – бо ми в ньому побували. Захисники аеропорту залишились з ворогом один на один, відбивали атаку за атакою та сподівались на підкріплення. Із першими відбитими потужними атаками бойовиків народилася легенда про «кіборгів». І першими українських бійців так почали називати бойовики за їхнє нелюдське протистояння ворогу.
Як виявилося пізніше, у ДНР-івців був план-схема аеропорту. Запросивши кілька годин перемир’я у наших бійців, сепаратисти замінували підвал, щоб заживо похоронити усіх кіборгів. Отак підступно і страшно обвалилися стіни… Закінчилися аптечки, люди помирали від втрати крові і болю – підмоги не було. Втрачалися остання надія вибратися із пекла. 19 січня Василь Соколовський, виконуючи обов’язки командира розвідувального взводу третього батальйону 80-ої аеромобільної бригади був поранений. Сили залишатись на об’єкті більше не було. Йог накрила стіна, розломила ногу і зразу ж у перестрілці попала куля у плече. 21 січня, знесилений вкрай, разом із побратимом вирішили вибиратися. Повзли, поки їх не підібрали. А далі відбувалося все, як уві сні: кілька разів перемотували рани, які вже встигли загноїтися, ламали ногу, вставляли пластину… Він витримав усе, не зламався, не виснажився морально і фізично. Розповідає, що як тільки пройде реабілітацію, знову повернеться на Схід. Українські кіборги, і зокрема наш Василь Соколовський, стали символом українського духу і незламності, вселили віру та надію в мільйони сердець. І з такими воїнами ми переможемо.
Оксенчук Ігор, випускник 2001 року, хлопець із тонким аналітичним розумом, призер районних та обласних олімпіад із математики і фізики. Навчався у військовому Житомирському інституті радіоелектроніки імені Сергія Корольова. Виш закінчив із відзнакою, був нагороджений золотою медаллю. Влітку 2014 року в Ігоря планувалося весілля, але війна на Сході внесла свої корективи – юнак став воїном АТО. Він, майор Збройних сил України, повів свій батальйон визволяти Слов’янськ, згодом Краматорськ. Пригадує жахливе видовище: вбиті ж своїми сепаратисти, аби ті в полоні не видавали важливих свідчень. Йому, офіцеру зв’язку, довелось пережити і таке: тільки-но від’їхали із пункту дислокації на ротацію, як в апаратуру, що знаходилась в їхньому розпорядженні, влучила ракета, згорів увесь КАМаз. А якби затрималися на хвильку? Життя – на волосині...
Цимбалюк Віталій закінчив наш навчальний заклад у 1989 році. Запам’ятався порядністю та добротою; вчився дуже добре, мав успіхи у спорті. Навчався в Харківському виші на факультеті фізкультури. Потім служба в армії, згодом – одруження, підприємницька діяльність. 17 листопада пішов у батальйон «Горинь», що формувався у місті Рівне, і незабаром опинився у Краматорську, де заглянув у страшні очі війни. Зараз їхню частину перевели у Соледар (неподалік Дебальцево). Його донька Ліза цьогоріч закінчує гімназію, претендент на золоту медаль, спортсменка.
Дума Микола, випускник гімназії 2007 року, затійник багатьох шкільних пригод, був мобілізований 8 серння 2014 року. На Ужгородському полігоні вчили обслуговувати артилерійську зброю. У Дебальцево потрапив 23 вересня, протягом п’яти місяців воював в одній із найгарячіших точок, був командиром протитанкової батареї. Пригадує, як боляче було відступати, самим нищити техніку, хай навіть застарілу, аби не потрапила вона в руки ворогам. Сьогодні Микола знаходиться на ротації і разом із Чикілем Андрієм, теж випускником нашого навчального закладу, лише 2008 року, завітав у нашу гімназію. Воїни були вражені щирим прийомом і підтримкою гімназистів, які влаштували справжнє свято на честь героїв. Самі ж хлопці скромно підсумовували, що на війні переглянули життєві цінності, багато чого зрозуміли й усвідомили.
Ось на фото інші випускники нашого навчального закладу – воїни АТО.
Коханюк Петро – випускник 2005 року, військовослужбовець.
Купчак Андрій – випускник 2001 року, військовослужбовець.
Пилип’юк Ігор – випускник1995 року.
Хоміцький В’ячеслав – випускник1990року, доброволець батальйону «Світязь».
Кірись Олексій – випускник1998року.
Тростянчук Олег – випускник2009року.
Із нашого району району боронить Україну близько двохсот вояків. На жаль, троє із них віддали своє життя за Батьківщину. Це Максим Ляшук з Острожця, Юрій Іткалюк з Вовнич і Петро Полицяк із Борбина.
Рейс на схід
Із благословення архієпископа Рівненського і Острозького Іларіона настоятель Свято-Михайлівського храму Млинова протоієрей Тарас Варварук, який також є викладачем нашого навчального закладу, вже втретє побував у зоні проведення АТО. Як і у попередні рази, співорганізатором поїздки став млинівчанин Любомир Волошин, який, до речі, теж випускник нашого навчального закладу, за допомогою волонтерів вкотре зібрав чимало подарунків нашим солдатам та знайшов транспорт.
Цього разу наші волонтери побували спочатку у Лисичанську, згодом – в Артемівську і насамкінець – у Краматорську, де вже бували.
У Лисичанськ завезли солдатам гостинці – продукти та «буржуйки». У місті є військова база, де о.Тарас відслужив водосвятний молебень. Після того, як українське воїнство скуштувало освяченої води, нею було окроплено всю базу. Окремі солдати виявили бажання приступити до таїнства Сповіді. Тут млинівчани зустрілися із земляками Романом Сироваткою та Олексієм Кірисем.
Артемівськ вразив волонтерів величезною кількістю війська, яке тут розташовувалося після виходу із Дебальцевого. Солдати мали стомлений вигляд, однак блиск в очах засвідчував, що у них незламний бойовий дух і віра у перемогу. Багато із них підходили до о. Тараса, який стояв на узбіччі із хрестом у руках, і цілували хрест, хтось ставав навколішки, інші плакали, ділилися своїми спогадами та думками. Були й такі, які приступили до таїнства Сповіді.
Із Петром Коханюком (колишнім своїм учнем, а тепер – захисником Вітчизни) о. Тарас вирушив до Краматорська. Тут спільно з о. Орестом, який виконує обов’язки капелана, відслужив Божественну Літургію та уставне богослужіння у військовій каплиці. У своїх молитвах священник пом’янув Героїв Небесної Сотні. На прохання військових о. Тарас провів чин освячення військових автомобілів перед їх виїздом у зону бойових дій.
Разом із душпастирською місією отець Тарас виконав і більш мирську – нарубав дров, наварив нашим солдатам українського борщу, за що вони були дуже вдячні.
Волонтери в дії
Учні та вчителі нашого навчального закладу долучилися до волонтерської діяльності. Ми плели захисну сітку для техніки в зоні АТО. Ця сітка вкрай необхідна бійцям, адже є одним із найкращих та економічно вигідних засобів маскування від противника. Однак робота біля сітки досить клопітка і тривала, тому, аби швидше завершити і передати її воякам на схід, долучились до створення маскування усі охочі. Волонтери передали сітки, діти вплітали білі шматочки тканини (для цього поприносили з дому білі простирадла), виходять – вже сітки маскувальні. За тиждень - зробили дві зимові маскувальні сітки розміром 25 на 6 метрів. Гімназисти розуміють, що таким чином допомагають бійцям на передовій. Раніше просто відсилали малюнки та листи з побажаннями, а зараз взялися допомогти матеріально. Гімназисти зібрали багато теплих речей солдатам і відправили їх на Схід.
Під час однієї із розмов із військовослужбовцем майором Ігорем Оксенчуком, випускником нашого навчального закладу, воїном АТО, з’ясувалося, що його військовій частині, яка перебуває на ротації в Броварах, на Львівщині, й невдовзі знову вирушає на схід, необхідна допомога, зокрема різний автомобільно-ремонтний інвентар. Керівник волонтерського руху гімназії Руденко Надія Петрівна разом із групою активістів активно долучилися до цієї справи. Незабаром військова частина у Броварах уже отримала волонтерські презенти.
Розуміємо, що це лише мала часточка волонтерських клопотів, однак робимо все, щоб зробити свій внесок у велику справу перемоги.
Пригадаймо, як у Біблії Христос іде на Голгофу, несучи важкий хрест. Раптом він падає, але допомагає йому донести хреста Симеон із Кіренеї. Щось подібне сталось і з Україною: її наші вороги хотіли розіпнути на хресті, хотіли, аби той хрест так само придавив нашу державу, думали, що ми ніколи не піднімемося. Вороги не сподівались, що наш народ стане в оборону своєї держави. Тож ми хотіли би порівняти воїнів-захисників якраз із тим Симеоном, які не дали, аби Україна впала під хрестом, вони допомогли Україні гідно нести свій хрест.
Наш великий національний пророк писав:
Борітеся – поборете!
Вам Бог помагає!
За вас правда, за вас слава
І воля святая!
