Збірник походів

Млинівська гуманітарна гімназія

Млинів 2017

Упорядник: Демидюк Л.А. – учитель географії Млинівської гуманітарної гімназії

Відповідальний за друк: Кисляк І.Д.

У збірнику зібрані маршрути пішохідних краєзнавчих походів Млинівського та Дубенського районів.

Збірник розрахований на вчителів, педагогів позашкільних закладів, керівників туристських груп, юних туристів-краєзнавців, а також усіх, кого цікавить активний відпочинок.

Зміст

1.Туристичний похід учнів 5-их класів за маршрутом «Млинівська гуманітарна гімназія – Млинівський районний центр зайнятості – Млинівська професійна пожежна частина – Муравиця – Млинівська ГЕС – Млинівський державний технолого-економічний коледж»………………………………………………….4

2.Туристичний похід учнів 6-их класів за маршрутом «Млинів – Смордва – Млинів»…………………………………………………...18

3.Туристичний похід учнів 7-их класів за маршрутом «Млинів – Дубно – Тараканів – Дубно – Млинів»……………………………...30

4.Туристичний похід учнів 10-го класу за маршрутом «Млинів – заповідник «Козацькі могили» – Млинів»………………………….42

Матеріали туристичного походу учнів 5- х класів за маршрутом Млинівська гуманітарна гімназія – Млинівський районний центр зайнятості – Млинівська професійна пожежна частина – Муравиця – Млинівська ГЕС– Млинівський державний технолого-економічний коледж.

2017 р.

Учасниками походу за маршрутом Млинівська гуманітарна гімназія – Млинівський районний центр зайнятості – Млинівська професійна пожежна частина – Муравиця – Млинівська ГЕС– Млинівський державний технолого-економічний коледж були учні 5-х класів Млинівської гуманітарної гімназії. Даний маршрут був вибраний з метою вивчення визначених місць селища, промислової частини, збору та систематизації матеріалів з історії пам’яток Млинова, природи рідного краю. Як об’єкт дослідження смт Млинів є привабливим, як з точки зору його історичного минулого, так і сьогодення.

Під час підготовки до походу учні були ознайомлені з правилами техніки безпеки і руху на маршруті, тактики пересування та подолання перешкод, організації харчування.

Основною метою походу є:

- формування туристської майстерності учнів;

- ведення краєзнавчої пошукової роботи;

- збір та систематизація історичних довідок про Муравицьке городище, Млинівську ГЕС та інші історичні та краєзнавчі об’єкти Млинова;

- виховання любові до рідного краю, його природи та історико-культурних пам’яток.

- розкриття туристичних та екскурсійних можливостей свого краю.

Схема нитки маршруту – лінійка. Маршрут може бути використаний як навчально-пізнавальний при вивченні природознавства, курсу історії України, географії рідного краю, для занять туристсько-краєзнавчих гуртків. Рекомендується для проходження 5-7 класів.

Довідкові відомості про похід

Вид туризму – комбінований

Спосіб пересування – пішки

Район походу – територія смт Млинів, с. Муравиця

Строки проведення – одноденний похід, 30 травня 2016 року

Нитка маршруту Млинівська гуманітарна гімназія – Млинівський районний центр зайнятості – Млинівська професійна пожежна частина – Муравиця – Млинівська ГЕС– Млинівсьский державний технолого-економічний коледж.

Активна частина – 10 км

Загальний огляд району подорожі

Маршрут пролягає територією смт. Млинів– районний центрМлинівського району Рівненській області України та село МуравицяМлинівського району.

Метою подорожі в якій брали участь учні 5-го класу Млинівської гуманітарної гімназії, була популяризація вивчення історії рідного краю і ознайомлення з його сучасним станом.

Перед початком подорожі учні зібрали короткі відомості про район подорожі, щоб раціонально використати відведений на подорож один день.

Графік руху

Дата День Ділянка маршруту Км Час Характер шляху Метеоумови
30.05.16 1 Млинівська гуманітарна гімназія – Млинівський районний центр зайнятості – Млинівська професійна пожежна частина – Муравиця – Млинівська ГЕС– Млинівський державний технолого-економічний коледж 10 8 год. пішки сонячно

Опис маршруту

30травня 2017 р.

Млинів –селище міського типу. Розташоване над Іквою за 4 км від автошляху Дубно-Луцьк, віддалене від обласного центру на 53 км, від залізничної станції Дубно – на 26 км.

За народними переказами назва походить від слова «млин». Зручне поселення давало йому змогу мати декілька водяних млинів. Приїжджі після перебування в населеному пункті пізніше ділилися враженнями. «О, скільки там млинів!». Від похідної множини і утворилася назва топоніма – Млинів.

На околицях Млинова неодноразово проводилися археологічні розкопки. А перші відомості про Млинів належать до початку XVI століття.

Історик-дослідник Юзеф Дунін – Карвицький твердить, що вже у 1506 р Млинів перейшов у володіння БигожаХодкевича.

Вийшовши з території Млинівської гуманітарної гімназії, ми зайшли на автовокзал і попрямували по вулиці Об’їзній до Млинівського районного центру зайнятості. На околицях Млинова успішно розташувались ремонтні станції техобслуговування, також звернули увагу, на значні перепади висот на північ, де починалося с. Маслянка.

Далі наш шлях пролягав до Млинівської професійної пожежної частини.Ціль заходу було ознайомлення учнів щодо безпеки життєдіяльності та пожежної безпеки.

Цього разу на гімназистів чекало цікаве проведення заходу. Де урок був поділений на дві частини. Перша частина це була бесіда щодо дотримання правил пожежної безпеки у літній період та у побуті.Рятувальники застерегли дітей від необережного поводження з вогнем, безпечної експлуатації електроприладів, правил поведінки при знаходженні вибухонебезпечних предметів, а також правила поведінки на водних об’єктах. Продемонстрували правила користування вогнегасниками. Також були роз’яснені дії при виникненні пожежі та тої чи іншої надзвичайної ситуації.Друга частина заняття це була демонстрація пожежного та аварійно рятувального обладнання, а також була доведено інформація про роботу пожежно-рятувальних підрозділів. Учні мали змогу власноруч спробувати користуватися аварійно-рятувальним обладнанням та пожежним обладнанням, а також частково уявити себе рятувальником, примірявши на собі бойовий одяг та спорядження. Учні приміряли апарат на стисненому повітрі АСВ-2. І закінчення заходу було гасіння умовної пожежі де школярі спробували себе в ролі пожежного рятувальника, подачею води з пожежного рукава та ствола.

Підсумовуючи заняття рятувальники Млинівщини роздали учням пам’ятки та листівки щодо алгоритму дій у разі виникнення надзвичайних ситуацій та у разі виявлення підозрілих та вибухонебезпечних предметів і правил поведінки на водних об’єктах.

Після отриманих приємних вражень ми попрямували на Муравицю. Із 60 рр. XXст.Муравиця – це один з мікрорайонів Млинова.

На околицях Млинова неодноразово проводилися археологічні розкопки. Знайдені речі свідчать, що на території селища ще в період до нашої ери.

У далекому минулому мікрорайон Муравиця був давньоруською фортецею, мав городище, оточене болотом і водами Мельнички, притоки Ікви. Походить назва від слова «мурава», яке мало такі значення – луг, хороший сінокіс, густа трава, прирічкове болотисте місце.

Муравиця належить до найдревніших населених пунктів нашого краю. Про витоки її історії йдеться в історичному «Літопису Руському», де описані події 1149 року (початок княжіння у Києві князя великого Юрія).

Муравицю згадано і в творі української мемуарної пози 17-18 столітті, літописі Самійла Величка, який разом з літописом Самовидця, літописом Григорія Граб’янки й «Історією Русі» складає комплекс козацької історіографії. До книги додано карту України, де Муравиця позначена як містечко.

Є згадка про Муравицю і в довіднику Мечислава Орловича «Ілюстрований путівник по Волині» 1929 р.,: «У 1560 році Муравиця належала Катерині Вишневецькій, дружині гра Богдана Ходкевича. На місці замку Вишневецьких з XVстолітті залишилися лише плити».

Пройшовши околицями Муравиці, ми зупинилися на Муравицькому городищі.

Увагу археологів Муравиця вперше по-серйозному привернула у 1960 році. Багато цікавого із минувшини цього поселення довідався відомий археолог. Доктор історичних наук Ігор Кирилович Свєшніков. Ось деякі його твердження.

«Муравицьке городище – одна з відомих пам’яток давньоруського часу. Розташоване воно серед болота на колишньому острові, на високому горбі, де людина селилася вже в 10-11 століттях».

У 1965 році було проведено розкопки Муравиці, де виявлено залягання двох так званих культурних шарів, тобто двох шарів землі, в яких залишаються пам’ятники різних епох. Нижній шар належить до початку бронзової доби. Там було розкопано залишки житла, частково заглибленого в землю, крем’яні майстерні.

Поблизу Муравиці знаходяться залишки великої майстерні, де тогочасні майстри, приблизно 3,5 тисячі років тому виготовляли знаряддя і зброю з кременю…

Верхній шар Муравицького городища належить уже до давньоруського часу. Із знайдених предметів можна зробити висновок, що поселення існувало уже в 10 столітті.

У 1999 року громада містечка від святкувала 850-ти річчя першої згадки про Муравицю.

Мешканці Муравиці, після її знищення Юрієм Долгоруком відійшли на нову територію, що локалізувалась довкола зруйнованого городища.

Далі, мандрували правим берегом р.Іква, частково болотяна місцевість, і багато бур’янів. Береги річки урвисті, але тим хто захоплюється рибалкою це не завада, бачили багато рибалок. По крутому схилі піднялись до Млинівського лісництва. Потім ми прибули на приватне підприємство «Агропроменерго», де прослухали цікаву екскурсію чергового працівника, побачили турбіни.

Підприємство утворене в 1976 році. Відповідно до урядового рішення яке передбачало, аби кожен район мав електротехнічну групу для забезпечення електрифікації сільського господарство

Млинівська ГЕС експлуатується з 1953 року. Тоді тут встановили турбіну австрійського виробництва, яка служить і до нині. Млинівська ГЕС підключена і до загальної енергетичної системи України.

Потужність електростанції дорівнює 362 кВт. об’єм заміщення органічного палива

Потужність електростанції дорівнює 362 кВт. об’єм заміщення органічного палива дорівнює 0,73 тис. тон. Щоб забезпечити безперебійну роботу, спорудили дамбу – і утворилося водосховище площею 440 гектарів. Необхідний перепад води – чотири метри. Електростанція працює за «зеленим» тарифом, введена автоматична система обліку і контролю електроенергії. Окрім виробництва електроенергії ПП «Агропроменерго» надає також послуги з монтажу та ремонту електрообладнання, веде будівництво нових електроліній, підстанцій.

Закінчилась подорож відвідуванням Млинівського державного технолого-економічного технікуму, туристи поцікавились які спеціальності є. Втомлені але веселі і задоволені поверталися додому, відкривши багато цікавого про свій рідний край.

Список використаних джерел та літератури

1. Історія міст і сіл України. Рівненська область: Довідник / За ред. Тронько П., Бажана М, Назаренко І. та інших. - Київ, 1973. - 654с.

2.Тарасюк В., Цимбалюк Є. Поклик Древнього Дзвона (Історія храмових реліквій Млинівщини від княжих часів до сьогодення) - Рівне, 2008. - 147с.

3.Цимбалюк Є. Млинівщина у дзеркалі особистостей (Історико - краєзнавча енциклопедія). Том І «Незабутні». - Рівне, 2008. - 187с.

4.Цимбалюк Є. Млинівщина на межі тисячоліть. - Луцьк, 2001. - 206с.

5.Цимбалюк Є. Млинів: минуле і сучасність, сторінки 500 - літнього літопису. -Рівне, 2006.- 181с.

Перлини рідного краю

Опис туристсько-краєзнавчого маршруту Млинів – Смордва – Млинів

Виконали класні керівники 7-А та 7-Б класів

Климюк Н.М., Демидюк Л.А.

2017

Анотація

До складу групи, що брала участь у поході, увійшли учні 6-х класів Млинівської гуманітарної гімназії (класні керівники Климюк Н.М., Демидюк Л.А.).

Основною метою походу було:

- поглибити об’єктивні знання учнів про історію, визначні місця, видатних людей рідного краю;

- зібрати та систематизувати матеріали про історію та сучасний стан села Смордва;

- сприяти вихованню любові до рідного краю, його природи, історико-культурних надбань, екологічної культури;

- підвищити туристську майстерність вихованців.

Під час походу учні відпрацювали і закріпили знання та вміння :

· з методики підготовки до пішохідного походу;

· підготовки туристського спорядження для походу;

· правил безпеки під час походу;

· ведення краєзнавчої пошукової роботи;

· узагальнення та систематизація матеріалів подорожі.

Схема нитки маршруту – лінійна. Маршрут може бути використаний як навчально-пізнавальний, при вивчені курсу історії України, зокрема рідного краю, фізичної та економічної географії рідного краю, для занять туристсько-краєзнавчих гуртків та рекомендується для проходження учнями 6-11 класів.

Довідкові відомості про похід

Вид туризму - пішохідний

Спосіб пересування – пішки

Район походу – територія Млинівського району Рівненської області

Строки проведення – одноденний похід, 30 травня 2017 року

Нитка маршруту – смт. Млинів – с.Смодва – смт Млинів

Активна частина – 22 км

Доїзд: регулярне сполучення з смт.Млинів маршрутними таксі

Загальний огляд району подорожі

Маршрут пролягає територією Млинівського району. Млинівський район - адміністративно-територіальна одиниця Рівненської області України. Районний центр - смт Млинів. У 2017 році була утворена Млинівська територіальна громада.

Млинівський район як адміністративно-територіальна одиниця утворений у грудні 1939 року. Район розташований у південно-західній частині Рівненської області.

Межує: на півночі - з Луцьким районом Волинської області, на сході – з Рівненським і Дубенським районами, на півдні – з Дубенським, на заході – з Демидівським районом Рівненської області.

Опис маршруту

Похід розпочався від Млинівської гуманітарної гімназії. Учні пройшли вулицею Олеся Кірися (раніше дана вулиця мала назву 17 вересня) до Млинівського державного технолого-економічного коледжу. Туристи довідались, що коледж має 2 навчальних корпуси, 2 гуртожитки, спортзал, тренажорний зал, їдальню, кафе. На сьогодні на стаціонарному та заочному відділеннях коледжу навчається 520 студентів за такими спеціальностями: «ветеринарна медицина, рибництво і аквакультура,бджільництво, бухгалтерський облік, менеджмент, обслуговування комп’ютерних систем і мереж, організація заготівель і товарознавство сільськогосподарської продукції».

Ознайомившись із напрямами його діяльності, вони побували на фермі навчального закладу, де мали змогу спостерігати за кормлінням і поведінкою екзотичних птахів, зокрема страуса, павича, цесарок, карликових курей.

Далі учасники походу рушили ґрунтовою дорогою повз урочище Лози до с.Смордва. Минаючи поля, звертали увагу які сільськогосподарські рослини вирощують господарі земельних ділянок, знайомились із лікарськими рослинами, що траплялись на шляху (бузина, волошка, подорожник, тощо).

По дорозі ми зайшли в урочище «Лози», де відпочили, поснідали і рушили далі.

Подолавши більше 10 км шляху в західному напрямку зайшли у с. Смордва.

Є кілька легенд стосовно виникнення назви села. Найпоширенішою вважається та, в якій говориться, що перші поселенці зазнавали нападу хижих звірів, особливо вовків. Щоб якось застерегтися від них, жителі зробили за селом кілька шибениць, на яких повісили цих хижаків. Таким чином сморід від трупів вовків врятував людей від небезпеки. А похідне від слова «сморід» - Смордва.

Від місцевих жителів ми дізнались, що в цьому селі проживає більше 1000 чоловік та налічується 411 дворів. Навколо Смордви є чимало хуторів – Вапниця, Клин, Запуст, Черець.

Тугор – найдавніша вулиця села. Саме тут, серед парку поблизу ставка, розташовувався колись палац панів Ледухівських. Нажаль, від палацової споруди, яку сто років тому вважали однією з найкрасивіших на Волині, не залишилось й сліду. На його місці побудовано приміщення, яке зараз використовується під будинок культури. А головною вважається шлях, вулиця, яка веде до м.Дубно.

У свій час в селі побували імениті воєначальники Ворошилов та Будьоний (1920 р.), перший секретар ЦК Компартії України – Микита Хрущов (1940). У 1940 у селі було створено перший у районі колгосп ім. Сталіна. Тоді всі землі, будинки та майно пана Ледухівського стали колгоспною власністю. У 1950 році до колгоспу приєднали артіль ім. 17 вересня села Клин. Якщо на початку створення колгоспу в ньому було 12 корів та 100 коней, то вже у 1953 році поле орали декілька тракторів, у село надійшов перший вантажний автомобіль. Зараз у селі землі розпайовані, діють декілька сільськогосподарських формувань.

Справжнім випробовуванням стали для населеного пункту роки другої світової війни. За час окупації фашисти вивезли на каторжні роботи 150 чол. (в основному молодь), вбили 44 жителі. Ще 62 смордвівчани загинули на фронтах. Чимало бійців полягло і при визволенні села на початку 1944 року. Повністю визволено Смордву 19 березня 1944 року. В пам'ять про загиблих земляків споруджено обеліск.

У Смордві учні побували біля загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів, Церкви Різдва Пресвятої Богородиці, будинку культури, бачили приміщення сільської ради, ФАПу, відділення зв’язку, колишнього дитсадка, поклали квіти до пам’ятника загиблим у роки другої світової війни.

Варто відзначити, що Смордвівська церква Різдва Пресвятої Богородиці збудована у 1787 році – найстаріша в районі. Фундаторами храму були пани Ледухівські, тому зведений храм на католицький манер.А ще біля храму побачили хрест, якому багато століть.

Продовжили рух по культовиих місцях села.

Наступною зупинкою було приміщення колишнього млина панів Ледухівських. Судячи по розмірах, потужності його були значні. Сьогодні перебуває у занедбаному стані, оточений заростями борщівника. Учні дізнались як поводитись з цією небезпечною для здоров’я людини рослиною.

Смордва розташована на межі мішаних лісів і лісостепу. В знижених місцях часто на поверхню виходять ґрунтові води, утворюючи джерела, водотоки. Місцеві мешканці згадують, що біля села колись текли повноводні ріки, риби було стільки, що її запасали на зиму мішками. Тепер же річка і ставки дуже зміліли. Це очевидно подобається лелекам, яких налічили більше 10.

Оглянувши приміщення колишнього млина, учасники походу рушили до джерела поблизу хутора Вапниця, але дійти туди не судилося, так як пішов дощ. На березі зробили зупинку. Пообідали, відпочили,

По дорозі учні звернули увагу на чорноземні ґрунти. Від лісника дізнались, що неподалік знаходиться родовище вапна, біля Повчанських гір, які видно було здалеку, видобували кремінь, а глину використовували для виготовлення посуду, зведення будинків.

Одним із визначних місць Смордви, яке учасники походу прагнули побачити, є моноліт дуги Струве. Колись він розташовувався на окраїні поселення, на прилісній височині. Знизу мав муровану основу, а зверху кількаметрову дерев’яну вежу. З роками дерев’яний каркас завалився, а колона погрузла в землю.

Нажаль, знайти моноліт дуги Струве під час походу не вдалося, оскільки місце, де він знаходиться, не впорядковується. Місцеві жителі, до яких звертались, не знають про існування і призначення цієї споруди.

Готуючись до походу, учні дізнались, що геодезична дуга Струве внесена у 2005 році до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. А створена вона була з ініціативи російського астронома Василя Яковича Струве у 19 столітті для того, щоб уточнити форму і розміри Землі. Це був грандіозний проект, адже протягом майже 40 років (з 1816 по 1855), шляхом побудови на місцевості трикутників та вимірювання їхніх сторін і кутів – виміряли довжину меридіана від Баренцового моря до гирла Дунаю, що становило 2820 км. Результати вимірювання дуги Струве були надзвичайно високої якості, тому використовувались у наукових і практичних цілях понад 130 років.

Ця дуга, з’єднуючи Норвезьке та Чорне море, проходила через територію 10 країн і нараховувала 265 геодезичних пунктів. За кількістю пунктів дуги Струве Україна була другою після Фінляндії. Проте багато з цих пунктів втрачено.

Відновлення дуги Струве триває не один рік. Країни, «об’єднані» дугою, почали співпрацювати в цьому напрямі з 2003 року. Пошук пунктів справа непроста, адже це може бути схована у землі кам’яна плита чи насічка на будівлі. До всесвітньої спадщини ЮНЕСКО у 2005 році ввійшли 34 відновлені пункти дуги Струве. Чотири з них – українські. Знаходяться вони на Хмельниччині та Одещині. Проте, як відомо, на території Рівненщини – поблизу сіл Смордва та Гурники, що у Дубенському районі, також було встановлено пункти дуги Струве. Завдання ж сьогодення – знайти і зберегти їх для нащадків.

Список використаних джерел та літератури

1. Артаназі Р. Історія резиденцій на давніх окраїнах Речі Посполитої. - 1992.

2. Баран В. Ранні слов'яни між Дніпром і Прип'яттю. Київ 1972.

3. Баран В.Д. Деякі тенденції розвитку матеріальної культури слов’ян-венедів на території України в першій половині І тис. н.е.Старожитності І тисячоліття нашої ери на території України.— Київ, 2003.— С. 14-20.

4. Баран В.Д., Баран Я.В. Зарубинецька культура.Історичні витоки українського народу.— Київ, 2005. − 208 с.

5. Винокур І., Телегін Д. Археологія України. Київ 1994.

6. Історія міст і сіл УРСР. Рівненська область: Довідник / За ред. Тронько П., Бажана М, Назаренко І. та інших. - Київ, 1973. - 654с.

7.Пащук І. Меморіальні дошки у Рівному. - Рівне, 2008. - 75с.

8.Тарасюк В., Цимбалюк Є. Поклик Древнього Дзвона (Історія храмових реліквій Млинівщини від княжих часів до сьогодення) - Рівне, 2008. - 147с.

9.Цимбалюк Є. Млинівщина у дзеркалі особистостей (Історико - краєзнавча енциклопедія). Том І «Незабутні». - Рівне, 2008. - 187с.

10.Цимбалюк Є. Млинівщина на межі тисячоліть. - Луцьк, 2001. - 206с.

11.Цимбалюк Є. Млинів: минуле і сучасність, сторінки 500 - літнього літопису. -Рівне, 2006.- 181с.

Таємниці рідного краю

Опис туристсько-краєзнавчого маршруту Млинів – Дубно – Тараканів – Дубно – Млинів

Виконала класний керівник 8 класу

Гасяк С.А.

2017

Анотація

До складу групи, що брала участь у поході, увійшли учні 7-их класів Млинівської гуманітарної гімназії (класний керівник Гасяк С.А.).

Основною метою походу було:

- поглибити об’єктивні знання учнів про історію, визначні місця, видатних людей рідного краю;

- зібрати та систематизувати матеріали про історію та сучасний стан Тараканівського форту;

- сприяти вихованню любові до рідного краю, його природи, історико-культурних надбань, екологічної культури;

- підвищити туристську майстерність вихованців.

Під час походу учні відпрацювали і закріпили знання та вміння :

· з методики підготовки до пішохідного походу;

· підготовки туристського спорядження для походу;

· правил безпеки під час походу;

· ведення краєзнавчої пошукової роботи;

· узагальнення та систематизація матеріалів подорожі.

Схема нитки маршруту – лінійна. Маршрут може бути використаний як навчально-пізнавальний, при вивчені курсу історії України, зокрема рідного краю, фізичної та економічної географії рідного краю, для занять туристсько-краєзнавчих гуртків та рекомендується для проходження учнями 6-11 класів.

Довідкові відомості про похід

Вид туризму - пішохідний

Спосіб пересування – автобусом, пішки

Район походу – територія Млинівського та Дубенського районів Рівненської області

Строки проведення – одноденний похід, 8 червня 2017 року

Нитка маршруту – смт. Млинів – м.Дубно – с. Тараканів – м.Дубно – смт Млинів

Активна частина – орієнтовно 12 км

Доїзд: регулярне сполучення від смт.Млинів до м.Дубно (26 км) та від м.Дубно до с.Таракаів (6 км) маршрутними таксі

Загальний огляд району подорожі

Маршрут пролягає територією Млинівського та Дубенського районів.

Млинівський та Дубенський райони - адміністративно-територіальні одиниці Рівненської області України, розташовані у її південно-західній частині. Районні центри - смт Млинів та м.Дубно.

Площа Млинівського району – 945 км². Межує: на півночі - з Луцьким районом Волинської області, на сході – з Рівненським і Дубенським районами, на півдні – з Дубенським, на заході – з Демидівським районом Рівненської області.

Площа Дубенського району становить 1,2 тис. км². Межує на півночі з Млинівським, на північному сході – з Рівненським, на сході – зі Здолбунівським районами Рівненської області, на півдні – з Тернопільською областю (Кременецький і Шумський райони), на заході – з Радивилівським районом.

Місто Дубно відоме з 1100 року, воно - одне з найдревніших міст Волині, яке в усі історичні часи було на перехрестях важливих історичних й політичних подій, торгових шляхів, центром духовного життя краю. Дубно як місто засноване й розбудоване князями Острозькими - можновладними і впливовими особами на політичній арені Європи ХV - ХVІІ ст.

Опис маршруту

Похід розпочався від автовокзалу Млинова. Учні автобусом Млинів – Дубно доїхали до автовокзалу м. Дубно. Там пересіли на автобус Дубно – Радивилів і доїхали до с. Тараканів. Далі учасники походу пішки через лісові насадження добирались до Тараканівського форту. По дорозі звертали увагу на рослини, зокрема зарослі борщівника. Учні дізнались як поводитись з цією небезпечною для здоров’я людини рослиною.

Подолавши близько 3 км шляху в південному напрямку дійшли до споруди. Там на мандрівників чекав екскурсовод, який захопливо розповів про визначну пам'ятку Дубенщини кінця XIX ст.

До сьогодні, на жаль, збереглися лише руїни форту, але їхнє природне оздоблення, розташування на мальовничих пагорбах над річкою Іквою, роблять це місце незабутнім.

Тараканівський форт було зведено для ще у кінці 19 століття для захисту західних кордонів Російської імперії. Кордон з кінця XVIII ст. до 1917 р. знаходився за 50 км від місця розташування форту, де сьогодні є кордон між Рівненською і Львівською областями.

Форт-заставу будували силами Головного інженерного управління при Військовому міністерстві Російської імперії. Автор проекту – інженер- полковник Борисов. Основні будівельні роботи тривали 20 років і були завершені в 1890 р. На спорудження цього об'єкта було витрачено за одними джерелами - мільйон рублів з державної скарбниці, за іншими – 66 млн. А на відкриття приїжджав сам імператор Олександр III.

Форт має форму ромба зі сторонами до 240 м та висотою до 6 м. Він укріплений двома рядами товстих стін з цегли і бетонними та земляними валами, у товщі яких зроблені амбразури та облаштовані бойові позиції. Між двома лініями укріплень проходить 14-метровий рів. Вали густо засаджені деревами і кущами.

Про масштабність споруди говорить той факт, що у казематах форту могло розміщатися до 800 осіб. Форт був цілком самостійною військовою одиницею. Займаючи плошу понад 4 га та маючи 7 підземних рівнів він розміщав на своїй території хлібопекарню, пральню, церкву, морг, 3 колодязі з водою та інше, що було необхідне для життя гарнізону.

Форт був оснащений за останнім словом тогочасної техніки: мав автономне водопостачання, каналізацію, електричне освітлення, телефонний зв'язок з м. Дубно і деякими сусідніми селищами. Окрім того, була розвинена складна система підземних ходів, тунелів, приміщень, ДОТів, сходів. З тилу Тараканівського форту був виритий величезний рів, на якому, в разі потреби, висувався міцний металевий міст.

Наприкінці XIX ст. на озброєнні форту було 40 важких далекобійних і легких гармат, кулемети, розміщувалися склади з великою кількістю боєприпасів. Адже під прикриттям форту знаходилася стратегічно важлива залізниця Дубно-Броди, яка перетинала державний кордон.

Перші випробування для форту припадають на роки Першої світової війни. На початку війни (у 1915 році) росіяни вирішили, що укріплення їм не дуже потрібне. Тому, під час відступу, частини південно-західного російського фронту відійшли з форту практично без бою. Отямившись, форт вирішили повернути. Але для цього довелося докласти величезних зусиль. У результаті, влітку 1916 року, під час Брусиловського прориву, форт, зруйнований власною ж артилерією, був відбитий. Російські частини вибили з цих укріплень частини 4-ої австрійської армії. В боях загинуло більше 200 австрійських солдатів, які поховані біля форту.

У роки Другої світової війни Нова Дубенська фортеця (інша назва форту) знову була здана ворогові. Цього разу – вже німецьким загарбникам. Деякі легенди стверджують, що німці тут проводили випробування нової секретної зброї, начебто навіть ядерної. Коли ж стало зрозуміло, що наближається капітуляція Німеччини, німці залили бетоном деякі приміщення та ходи до них. Бетон настільки міцний, що розколупати його складно навіть у наш час. Тому ті місця Тараканівського форту, які відвідати не вдається, викликають ще більше запитань.

Сьогодні дух військових пригод все ще витає у повітрі на високих пагорбах над річкою. Не таємницею вже стало й те, що Тараканівський форт "облюбували" привиди. За останні роки було зафіксовано 13 свідчень туристів, які стверджували, що господарі руїн з потойбічного світу супроводжували їх під час екскурсій. Колись фортецю відвідали журналісти програми "Неймовірне, але факт", проте зафіксувати появу "жителів" форту не вдалося через неполадки з апаратурою, але вони стверджують, що впродовж дня в декількох місцях підземелля за ними таки спостерігали дві постаті невідомого походження.

. Багато людей зараховують Тараканівський форт до числа наймістичніших місць України і називають Містом привидів. Кажуть, примари тут дійсно є і вже багато років поспіль лякають місцевих жителів. Можливо, це пов'язано із солдатами, що загинили тут і досі не можуть знайти спокій??? Однак млинівчан привиди не зачіпали. Прогулянка фортом закінчилась без пригод. Побачене залишило по собі незабутні враження і бажання повернутися сюди знову.

Після короткого перекусу мандрівники повертались додому. На автобус до Дубно не стали чекати – вирішили йти через село Тараканів пішки (а це орієнтовно 3-4 км). Не пошкодували, адже побачили чим живе село, як облаштовують свій побут селяни. Біля ошатної школи зупинились відпочити. Поки смакували морозиво та випробовували на міцність гойдалки, під’їхав автобус. На автостанції Дубно туристи пересіли у інше марштрутне таксі, яким повернулись до Млинова.

Список використаних джерел та літератури

1.Артаназі Р. Історія резиденцій на давніх окраїнах Речі Посполитої. - 1992.

2.https://ua.igotoworld.com/ua/poi_object/69563_tarakanovskiy-fort.htm

3.http://tvoemisto.tv/news/kudy_poihaty_na_vyhidni_zi_lvova_tarakanivskyy_fort_i_dubenskyy_zamok_76549.html#sthash.GbicUqCZ.dpuf

4.http://tvoemisto.tv/news/kudy_poihaty_na_vyhidni_zi_lvova_tarakanivskyy_fort_i_dubenskyy_zamok_76549.html#sthash.GbicUqCZ.dpuf

5.Інформаційний портал «Стейка»

http://www.stejka.com/ukr/rovenskaja/tarakanov/oteli/

6.Замки та храми Україниhttp://www.castles.com.ua/?id=tarakan

7. Портал «Ніка-тур-вояж» http://nika.km.ua/home/122.html

8. Баран В.Д., Баран Я.В. Зарубинецька культура.Історичні витоки українського народу.— Київ, 2005. − 208 с.

9. Винокур І., Телегін Д. Археологія України. Київ 1994.

10.Історія міст і сіл УРСР. Рівненська область: Довідник / За ред. Тронько П., Бажана М, Назаренко І. та інших. - Київ, 1973. - 654с.

Матеріали туристичного походу учнів 10 класу за маршрутом Млинів – заповідник «Козацькі могили» - Млинів

2017

Анотація

До складу групи, що брала участь у поході, увійшли дванадцятеро учнів 10 класу та двоє вчителів Млинівської гуманітарної гімназії. Даний маршрут був обраний із метою поглиблення знань гімназистів про історію, визначні місця та події, які відбувалися в селі Пляшева Радивилівського району.

Підготовка до походу проводилася під час годин спілкування. Основні напрями: проходження медичного огляду, організація подорожі, техніка руху і безпека на маршруті, тактика пересування та подолання перешкод, організація харчування та ночівлі.

Під час походу за даним маршрутом гімназисти на практиці відпрацьовували тактику руху, збирали краєзнавчі матеріали, описували історичні та краєзнавчі об’єкти.

Мета походу:

- підвищення туристської майстерності учнів;

- застосування набутих теоретичних знань на практиці;

- збір та систематизація матеріалів про сучасний стан населеного пункту;

- виховання любові до рідного краю, його природи, історико-культурних надбань;

- розкриття туристичних та екскурсійних можливостей свого краю.

Довідкові відомості про похід

Вид туризму – комбінований

Спосіб пересування – змішаний (пішки, громадським транспортом)

Район походу – територія Млинівського, Демидівського та Радивилівського районів Рівненської області

Строки проведення – дводенний похід 15-16 червня 2017 року

Нитка маршруту – Млинів – заповідник «Козацькі могили» - Млинів

Активна частина - 10 км

Доїзд: регулярне сполучення із смт. Млинова маршрутним таксі

Загальний огляд району подорожі

Маршрут пролягає територією Млинівського, Демидівського та Радивилівського районів – адміністративно-територіальними одиницями Рівненської області України. Районні центри: смт Млинів, смт. Демидівка, місто Радивилів.

Три райони розташовані на півдні та південному-заході Рівненської області, межують із Волинською, Львівською та Тернопільською областями.

Маршрут розпочався в смт Млинові від автостанції. Потім гімназисти через населені пункти двох районів дісталися до Демидівки, познайомилися із райцентром. Згодом маршрутним таксі дісталися села Пляшева Радивилівського району. Розбили табір поблизу колишньої споруди Свято-Георгіївського чоловічого монастиря, ознайомилися з експонатами музею, що на території монастиря, познайомилися із навколишньою місцевістю та відпочили на березі річки Стир. Наступного дня отець Даниїл провів екскурсію у храмі, після чого учні були присутні на молебні з нагоди обласних спортивних змагань. Оскільки похолодало і почав рясно падати дощ, то план подорожі було підкоректовано: не вдалося відвідати «Козакової ями». Тому повернулися у табір, прибрали територію і маршрутним таксі повернулися у Млинів.

Метою подорожі, в якій брали участь гімназисти 10 класу Млинівської гуманітарної гімназії, була популяризація вивчення історії рідного краю і ознайомлення з його сучасним станом. Перед початком подорожі учні зібрали короткі відомості про район подорожі, щоб раціонально використати відведені на подорож два дні.

Графік руху

Дата День Ділянка маршруту Км Час Характер шляху Метеоумови
15.06.2017 1 смт. Млинів – смт. Демидівка – с. Пляшева – з відвідуванням музею на території монастиря, відпочинок біля річки Стир 60 11 год Рейсовим авто-транспортом та пішки сонячно
16.06.2017 1 Екскурсія та молебень у монастирі – зупинка с. Пляшева – смт. Деми дівка – смт. Млинів 55 10 год Пішки та маршрутним таксі дощ

Опис маршруту

15-16 червня 2017 року

Учні 10 класу Млинівської гуманітарної гімназії на чолі із учителями Горином Василем Степановичем та Фортельним Іваном Миколайовичем зібралися на автостанції, а о 8 годині рейсовим автобусом відправилися до місця базування табору – села Пляшева.

Розбивши табір та відпочивши, ми вирушили на екскурсію до музею-заповідника «Козацькі могили», який знаходиться на території Свято-Георгіївського монастиря. Працівниця музею провела змістовну екскурсію про історію та хід битви, розповіла цікаві факти.

За кількістю війська Берестецька битва була найбільшою в європейській історії до кінця XIX ст.: загальна кількість учасників перебільшувала 300 тисяч. У битві брали участь козацьке військо Богдана Хмельницького (підтримане повстанцями-селянами) і польське військо короля Яна ІІ Казимира. Через зраду союзників-татар сам гетьман опинився в полоні, а його військо — в оточенні поляків. Трагічна для козаків доля битви була передбачена, але наказний гетьман Іван Богун вивів козаків з оточення і врятував 100-тисячне військо. Ціна за цей порятунок була велика — близько 10 тисяч козаків загинуло під Берестечком…

У Берестецькій битві козаки та селяни виявили виняткову мужність, відвагу, самопожертву та стійкість. Українці не забували принесених жертв: на місцях боїв насипали земляні кургани, встановлювали кам'яні хрести, які нагадували про героїчні подвиги.

Починаючи з першої половини 19 століття, маємо незаперечні історичні джерела про народні відвідини Козацьких Могил з метою віддати шану і вклонитися пам'яті героїчним предкам, які тут смертю долали смерть. Тарас Шевченко, Микола Костомаров, Олена Пчілка, Леся Українка — цвіт української нації — перші прочани на Козацьких Могилах.

За часів російської та польської влади, ці пошанування не були масовими, бо правлячі уряди або не звертали на них належної уваги, або просто не допускали проявів українського патріотизму.

Багато вчених, починаючи з середини 19 століття, вивчали феномен національного пантеону під Берестечком: Микола Костомаров, Іван Крип'якевич, Володимир Грабовецький, Михайло Грушевський, Іван Огієнко, Ігор Свєшніков та ін.

В самому музеї ми побачили предмети спорядження та амуніції. Особливі враження отримали, коли відвідали усипальницю козаків, де побачили останки вояків.

Після екскурсію ми повернулися в табір, Іван Миколайович зварив смачненьку уху, і ми добряче підкріпились і перепочили.

Наступного дня о 9 годині на нас чекав отець Даниїл, який провів екскурсію, розповівши про сторічну історію Свято-Георгіївського чоловічого монастиря.

Лише через 257 р. царський уряд Росії звернув свою увагу на Козацькі Могили. У червні 1908 р. на о. Журавлиха відбулося перше офіційне вшанування пам'яті козаків. Тоді ж виникла ідея побудови храму-пам'ятника на цьому місці, щоб зібрати тут останки тисяч безіменних героїв.

Ініціатором проведення хресних ходів та будівництва на Козацьких Могилах виступив насельник Почаївської Лаври архімандрит Віталій (Максименко), який був запеклим монархістом. Та все ж таки у його серці ще жевріла любов до рідної землі, пам'ять про її героїв.

На всю країну було оголошено про збір коштів на будівництво. Гроші давали всі — бідні селяни, багаті купці, підприємці і навіть цар.

З 1909 р., у 9-у П'ятницю після Великодня, відбулися перші велелюдні хресні ходи до о. Журавлиха, які стали традиційними. У них брали участь тисячі віруючих під керівництвом сотень духовних осіб.

У цьому ж році було придбано землю поблизу Козацьких Могил, а о. Журавлиху його власниця — графиня Ганна Граббе — віддала безкоштовно. Приклад пожертви на Козацькі Могили дав імператор Микола ІІ, якому наслідували князь В. В. Волконський, купець І. О. Колєсніков, Єрусалимський патріарх Даміан, купці та мануфактурники Москви, кубанські та донські козаки. Але найбільшим внеском у будівництво храму-пам'ятника на Козацьких Могилах була пожертва волинського селянства, яке і фінансово, і власною працею прилучилося до побудови величного монументального пам'ятника загиблим козакам.

На Журавлисі збудували дерев'яну Троїцьку каплицю, куди зносили знайдені кістки та черепи для тимчасового зберігання. Каплицю освятив 28 травня 1909 р. кременецький єпископ Нікон. У ній же відбулися перші масові богослужіння у 9-у П'ятницю 1909 р.

У 1910 р. було виконано проект храму-пам'ятника студентом Санкт-Петербурзької академії архітектури Володимиром Максимовим — учнем О. Щусєва. А 17-18 червня 1910 р.при багатотисячній кількості православного народу відбулося освячення місця під будівництво храму святого великомученика Георгія Побідоносця та закладення першого каменя, яке здійснив Волинський архієпископ Антоній (Храповицький).

Будівельними роботами з весни 1912 р. керував волинський єпархіальний архітектор Володимир Леонтович, який відстояв в ансамблі Козацьких Могил український козацький стиль і запросив для розпису храму-пам'ятника відомого художника Івана Їжакевича.

З 1909 р. на Козацьких Могилах несли послух перші ченці з Почаївської Лаври. Але думка про постійну чернечу молитву та заснування монастиря-скиту виникла вже при будівництві козацької усипальниці у 1912 р. Першим запропонував таку ідею архітектор Леонтович, запропонувавши заснувати обитель разом із дитячим притулком, щоб братія могла доглядати за усипальницею і музеєм, виховуючи молоде покоління. Для проведення богослужінь у зимовий час на о. Журавлиха у 1912 р. перенесли старовинну козацьку Михайлівську церкву (XVII ст.) з с. Острів і з'єднали її з новим храмом підземним переходом.

Водночас із будівництвом Козацьких Могил велося наукове дослідження території поля Берестецької битви, щоб зібрати якнайбільше пам'яток для майбутнього запланованого історичного музею. На жаль, більшість знайдених експонатів була втрачена під час австрійської окупації й у 1915 р. вивезена до Австрії (у тому числі історичні хоругви Богдана Хмельницького, що були подаровані Козацьким Могилам полком Донських козаків при освяченні храму).

На кінець весни 1914 р. майже всі заплановані роботи на о. Журавлиха було закінчено. Збудовано трьохпрестольний Георгіївський собор, двоповерхове приміщення для проживання братії (із трапезною та архієрейськими покоями), готель, мур із західного боку, будинок для дитячого притулку. Художник І. Їжакевич, який розписував головний фасад храму (зовнішній іконостас), також намалював 11 картин на козацьку тематику, які знаходилися в нішах мурованої стіни (були вивезені до Австрії).

У 9-у П'ятницю після Пасхи, 2 червня 1914 р., відбулося урочисте освячення комплексу Козацьких Могил із заснованим тут монастирем-скитом, яке звершив єпископ Кременецький Діонісій (Валединський). Скит було приписано до Почаївської Лаври.

Після освячення хрестів, освятили та підвісили на тимчасову дзвіницю привезений із Москви велетенський 14-тонний дзвін, язик якого важив 400 кг (дзвін був знищений у Першу світові війну).

Під час Першої світової війни монастир терпеливо зносив усі труднощі лихоліть. Біля Георгіївського храму було поховано трьох донських козаків, які загинули в боях поблизу Радивилова, та тридцять російських солдат, які загинули під час звільнення Берестечка. У 1920 р. польські легіонери, підозрюючи братію монастиря в симпатіях до Червоної Армії, багнетами вбили двох ченців, яких поховано перед собором.

У 1921 р. на Козацьких Могилах декілька місяців розміщувався жіночий Миколаївський монастир з м. Дубно, а братія була відселена до Почаєва.

За часів Польщі начальником обителі був ієромонах Антоній (Ляшук), який довгий час (1923-31, 1954-58 рр.) залишався її керівником та наставником братії, дослужившись до сану архімандрита. У ті часи на о. Журавлиха діяв дитячий притулок, в якому проживали діти-сироти під опікою ченців.

У 1940-х рр. настоятелем монастиря був архімандрит Мелетій (Надашкевич). У 20-40-х рр. ХХ ст. ченців та послушників у монастирі було до 30 чоловік. Братія молилася, працювала, розбудовувала святу обитель. Монастир пережив і польську, і радянську владу, і Другу світову війну. Після війни радянська система все більше утискала обитель, і наближалися тяжкі часи. Згідно з рішенням синоду Російської Православної Церкви від 4 червня 1954 р., монастир-скит було ліквідовано, а на Козацьких Могилах була створена парафія, яку обслуговували ченці.

Незважаючи на усі труднощі, ченці не полишали своєї праці. У 1957-58 рр., стараннями архімандрита Антонія були зроблені розписи Георгіївського храму (худ. О. Корецький і П. Трохимлюк), відремонтовано всі споруди монастиря. Але у 1958 р. ченців із Пляшевої було насильно вивезено, парафію з часом ліквідували, і молитва на Козацьких Могилах завмерла.

Насельник монастиря — ієродиякон Севастіан (Пилипчук), духовно зростаючи, став архімандритом — намісником Почаївської Лаври (1953-62), а з 1977 р. — єпископом Кіровоградським і Миколаївським.

З часу закриття обителі в ній було колгоспне господарство, ферма, пізніше — лікарня. А у вересні 1965 р. заради збереження святині українська інтелігенція добилися від уряду створення тут музею, завдячуючи якому, багато чого було збережено на Козацьких Могилах. Експозиція та дирекція музею розмістилися в колишньому двоповерховому монастирському будинку (з 1991 р. — державний історико-меморіальний заповідник «Поле Берестецької битви»).

У кінці 80-х рр. ХХ ст. постало питання про відродження молитви на цьому святому місці, і з 1990 р. у Георгіївському соборі почали молитися парафіяни с. Пляшева. Великим проявом свобідної волі українців стало відзначення 340-ї річниці Берестецької битви у червні 1991 р., коли вклонитися козакам прибув Святійший Патріарх Київський Мстислав (Скрипник). Більше півмільйона прочан побувало у ті дні на Козацьких Могилах.

Чернеча молитва над козацькими кістками відновилася у липні 2002 р. з відродженням на Козацьких Могилах Свято-Георгіївської обителі. Благословив відкриття монастиря Високопреосвященнійший архієпископ (пізніше — митрополит) Рівненський і Острозький Даниїл ( 2005 р.). Намісником обителі став архімандрит Олексій (Мензатюк), випускник Київської духовної академії, кандидат богослов'я. Архімандрит Олексій прийняв чернечий постриг у Києво-Михайлівському Золотоверхому монастирі, де започаткував відродження чернецтва.

Вшанування пам'яті полеглих козаків останніми роками відзначається урочистими богослужіннями, які традиційно очолює Святійший Патріарх Філарет і в яких беруть участь десятки архієреїв, сотні священиків, десятки тисяч прочан.

Братія відродженого монастиря відбудовує святу обитель, веде власне господарство, займається місіонерською діяльністю, випускає власну газету. У монастирі регулярно несуть послух вихованці Рівненської духовної семінарії.

Після екскурсії в храмі відбувся молебень, після якого ми повернулися в табір, зібрали речі, прибрали територію і повернулися у Млинів.

Кiлькiсть переглядiв: 192

Афоризми

Перед людиною є три шляхи до пізнання: шлях мислення - найбільш благородний, шлях наслідування - найбільш легкий і шлях особистого досвіду - найбільш важкий. Конфуцій

Найбільша помилка - вважати, що ти ніколи не помиляєшся.Томас Карлейль

Розум, без сумніву, перша умова для щастя. Софокл

Блаженство тіла - в здоров'ї, блаженство розуму - в знанні. Фалес Мілетський

Слово належить на половину тому, хто говорить, і на половину тому, хто слухає. Мішель Монтень

Посміхнись

На корпоративі в школі побилися фізрук і вчитель праці. Переміг вчитель праці, оскільки карате – це карате, а молоток – це молоток.
Батько Вовочці:
- Двійку виправив?
- Виправив!
- А ну, покажи!
- Ось!
- Ну хто ж так виправляє? ! Дай-но сюди!

У класі:
- Сьогодні у нас буде контрольна.
- А калькулятором користуватися можна?
- Так, можна.
- А транспортиром?
- Транспортиром також можна. Отже, записуємо тему контрольної: “Війни Риму з Карфагеном”.
Шкільний вчитель говорить колезі:
- Hі, працювати стало зовсім неможливо. Учитель боїться директора. Директор-інспектора. Інспектор-перевіряючих з міністерства. Міністр-батьків. Батьки бояться дітей. І тільки діти нікого не бояться ...
Дата останньої зміни 04 Грудня 2019
Цей сайт безкоштовний!